Лекція 1.

ТЕМА 1: МІЖНАРОДНІ ПРИНЦИПИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ ЗА НАЦІОНАЛЬНИМИ СТАНДАРТАМИ

 План

1. Мета та сутність бухгалтерського (фінансового) обліку

2. Нормативне забезпечення організації  ведення обліку

3. Формування облікової політики підприємства

4. Планування та організація роботи облікового апарату

1. Мета та сутність бухгалтерського (фінансового) обліку

Основним нормативним документом, що визначає сутність, завдання та організацію бухгалтерського обліку в Україні є Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звіт­ність в Україні” від 16 липня 1999 р. № 996-ХІV.

Відповідно до нього бухгалтерський облік — це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передання інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Суб’єктами господарської діяльності можуть бути юридичні особи, створені відповідно до законодавства України, незалежно від їхніх організаційно-правових форм і форм власності, та представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності. Усі вони зобов’язані вести бухгалтерський облік і подавати фінансову звітність згідно з чинним законодавством. Так, суб’єктам малого підприємництва дозволено вести спрощену систему та подавати спрощену фінансову звітність.

Інформація про господарську діяльність підприємства цікавить не тільки власників, керівників, а й інших користувачів, які мають відносини з цим підприємством. До таких користувачів належать потенційні інвестори, працівники, банківські установи, кредитори, покупці (замовники), контролюючі органи тощо.

Дані обліку є базою для складання фінансової, статистичної, податкової та інших видів звітності, що використовують грошовий вимірник.

Тому метою ведення бухгалтерського (фінансового) обліку є надання повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності й рух грошових коштів підприємства.

2. Нормативне забезпечення організації  ведення обліку

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації.

Державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні здійснюється з метою створення єдиних правил фінансової звітності, які є, як зазначалося раніше, обов’яз­ковими для всіх підприємств та гарантують і захищають інтереси користувачів, а також з метою вдосконалення обліку та фінансової звітності.

Регулювання питань методології обліку та складання фінансової звітності здійснюється Міністерством фінансів України, яке затверджує відповідні національні положення, нормативно-правові акти, стандарти бухгалтерського обліку.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади в межах своєї компетенції відповідно до специфіки галузеві розроб­ляють на базі національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку методичні рекомендації щодо їх застосування. При Міністерстві фінансів діє методологічна рада з бухгалтерського обліку, завданням якої є: розроблення та вдосконалення положень (стандартів) обліку, поліпшення організації, форм і методів обліку, методологічного забезпечення сучасних технологій оброб­ки облікової інформації, а також вирішення питань підготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів-бухгалтерів.

Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку (абревіатура П(С)БО) — нормативно-правовий акт, затверджений Міністерством фінансів України, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечать міжнародним стандартам (МСФЗ). В Україні на 19 липня 2013 року затверджено 2 Національних положення (стандарти) бухгалтерського обліку та 29 Положень (стандартів) бухгалтерського обліку:

·         НП(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності"

·         НП(С)БО 2 "Консолідована фінансова звітність"

·         П(С)БО 6 "Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах"

·         П(С)БО 7 "Основні засоби"

·         П(С)БО 8 "Нематеріальні активи"

·         П(С)БО 9 "Запаси"

·         П(С)БО 10 "Дебіторська заборгованість"

·         П(С)БО 11 "Зобов'язання"

·         П(С)БО 12 "Фінансові інвестиції"

·         П(С)БО 13 "Фінансові інструменти"

·         П(С)БО 14 "Оренда"

·         П(С)БО 15 "Дохід"

·         П(С)БО 16 "Витрати"

·         П(С)БО 17 "Податок на прибуток"

·         П(С)БО 18 "Будівельні контракти"

·         П(С)БО 19 "Об'єднання підприємств"

·         П(С)БО 21 "Вплив змін валютних курсів"

·         П(С)БО 22 "Вплив інфляції"

·         П(С)БО 23 "Розкриття інформації щодо пов'язаних сторін"

·         П(С)БО 24 "Прибуток на акцію"

·         П(С)БО 25 "Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва"

·         П(С)БО 26 "Виплати працівникам"

·         П(С)БО 27 "Необоротні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність"

·         П(С)БО 28 "Зменшення корисності активів"

·         П(С)БО 29 "Фінансова звітність за сегментами"

·         П(С)БО 30 "Біологічні активи"

·         П(С)БО 31 "Фінансові витрати"

·         П(С)БО 32 "Інвестиційна нерухомість"

·         П(С)БО 33 "Витрати на розвідку запасів корисних копалин"

·         П(С)БО 34 "Платіж на основі акцій"

·         П(С)БО 35 "Податкові різниці"

·         Примітки до річної фінансової звітності

Ці положення (стандарти) є основними нормативними актами, які регулюють методологічні основи обліку.

Кожний зі стандартів включає загальні положення, в яких зазначається сфера застосування та наводяться основні терміни, що використовуються в стандарті, подаються визначення та оцінка об’єкта обліку, перелік інформації, яка має бути розкрита в примітках до фінансової звітності відносно такого об’єкта, коротко викладена методологія обліку.

Важливим інструментом регулювання бухгалтерського обліку є План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 30 листо­пада 1999 р. № 291. 

Цим же наказом затверджена Інструкція про застосування зазначеного Плану рахунків.

Слід відмітити, що План рахунків відповідає методиці складання фінансової звітності. Кожний з його дев’яти класів рахунків узгоджений з відповідними розділами Балансу підприємства, або ж звіту про фінансові результати, а рахунки класу 0 — із примітками до фінансової звітності.

Так, сальдо рахунків класів 1—3 використовується для заповнення розділів Активу Балансу, а сальдо рахунків класів 4—6 (крім дебетових сальдо) — для заповнення розділів Пасиву Балансу. Дані рахунків класів 7—9 використовуються для складання звіту про фінансові результати (План рахунків додається).

Підприємство може самостійно вводити до Плану рахунків субрахунки, не передбачені в Плані рахунків, а також субрахунки другого й інших порядків, виходячи з власних потреб.

Функціонування облікового апарату як самостійного структурного підрозділ регламентується відповідними нормативними документами. До їх складу належать: Положення про бухгалтерію; посадові інструкції; графіки; операційні інструкції; регламенти робочого дня.

3. Формування облікової політики підприємства

Одним з основних принципів здійснення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності є послідовність, тобто постійне (з року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики.

Облікова політика підприємства — це сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності.

Міністерство фінансів України наказом від 27.06.2013 р. №635 затвердило «Методичні рекомендації щодо облікової політики підприємства», які потрібно використовувати при встановленні облікової політики підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами незалежно від організаційно-правових форм господарювання і форм власності (крім банків, бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства застосовують міжнародні стандарти фінансової  звітності.)

Наказ про облікову політику підприємства визначає, зокрема:

 - методи оцінки вибуття запасів;

 - періодичність визначення середньозваженої собівартості одиниці запасів;

 - порядок обліку і розподілу транспортно-заготівельних витрат, ведення окремого субрахунку обліку транспортно-заготівельних витрат;

 - методи амортизації основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів, а також довгострокових біологічних активів та інвестиційної нерухомості, у разі якщо вони обліковуються за первісною вартістю;

 - вартісні ознаки предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів;

 - підходи до переоцінки необоротних активів;

 - застосування класу 8 та/або 9 Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року № 291, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21 грудня 1999 року за № 892/4185 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 28 листопада 2011 року № 1591);

 - підходи до періодичності зарахування сум дооцінки необоротних активів до нерозподіленого прибутку;

 - метод обчислення резерву сумнівних боргів (у разі потреби - спосіб визначення коефіцієнта сумнівності);

 - перелік створюваних забезпечень майбутніх витрат і платежів;

 - порядок виплат, які здійснюються за рахунок прибутку (для державних і комунальних підприємств);

 - порядок оцінки ступеня завершеності операцій з надання послуг;

 - сегменти діяльності, пріоритетний вид сегмента, засади ціноутворення у внутрішньогосподарських розрахунках;

 - перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат, бази їх розподілу;

 - перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг);

 - порядок визначення ступеня завершеності робіт за будівельним контрактом;

 - дату визначення придбаних в результаті систематичних операцій фінансових активів;

 - базу розподілу витрат за операціями з інструментами власного капіталу;

 - кількісні критерії та якісні ознаки суттєвості інформації про господарські операції, події та статті фінансової звітності;

 - періодичність відображення відстрочених податкових активів і відстрочених податкових зобов'язань;

 - критерії розмежування об'єктів операційної нерухомості та інвестиційної нерухомості;

 - підходи до класифікації пов'язаних сторін;

 - дату включення простих акцій, випуск яких зареєстровано, до розрахунку середньорічної кількості простих акцій в обігу;

 - дату первісного визнання необоротних активів та групи вибуття як утримуваних для продажу;

 - складання окремого балансу філіями, представництвами, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами підприємства;

 - періодичність та об'єкти проведення інвентаризації;

 - визначення одиниці аналітичного обліку запасів;

 - спосіб складання звіту про рух грошових коштів;

 - підходи до віднесення витрат, пов'язаних з поліпшенням об'єкта основних засобів, до первісної вартості або витрат звітного періоду.

Облікова політика може змінюватися тільки якщо змінюються статутні вимоги, вимоги органу, який затверджує положення (стандарти) бухгалтерського обліку, або якщо зміни забезпечать достовірне відображення подій чи операцій у фінансовій звітності підприємства.

4. Планування та організація роботи облікового апарату

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом установленого терміну, але не менше трьох років, несе власник або посадова особа, яка керує підприємством.

Для забезпечення здійснення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації:

- уведення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером;

- користування послугами спеціаліста з бухгалтерського обліку, зареєстрованого як підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи;

- ведення на договірних засадах бухгалтерського обліку централізованою бухгалтерією або аудиторською фірмою;

- самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо власником або керівником підприємства.

Ця форма організації бухгалтерського обліку не може застосовуватися на підприємствах, звітність яких повинна оприлюднюватися.

Підприємство самостійно:

·  визначає облікову політику підприємства;

·  обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку й способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, установлених Законом про бухгалтерський облік, і з урахуванням особливостей діяльності підприємства й технології обробки облікових даних;

·  розробляє систему та форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності й контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів;

·  затверджує правила документообороту та технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку;

·  може переводити на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов’язані вести бухгалтерський облік, з подальшим включенням їхніх показників до фінансової звітності підприємства.

Керівник підприємства зобов’язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів.

Безпосереднє управління бухгалтерським обліком на підприємстві здійснює головний бухгалтер, який підпорядковується керівнику підприємства.

Головний бухгалтер забезпечує:

-  організацію бухгалтерського обліку у відповідності з переходом на ринкові відносини, розвитку форм власності і суб'єктів;

-  дотримання нормативних актів і інструкцій по веденню бухгалтерсь­кого обліку;

- правильний і своєчасний облік засобів господарства, джерел їх утво­рення і господарських процесів, фінансових, кредитних і розрахункових операцій, дотримання фінансової, касової і розрахункової дисципліни;

- контроль за правильним витрачанням фонду оплати праці, проведен­ням інвентаризації грошових засобів, товарно-матеріальних цінностей, стану розрахунків;

- складання статистичної і бухгалтерської звітності, фінансової части­ни плану;

- контроль і аналіз виробничо-фінансової діяльності підприємства;

- розробку системи заходів по поліпшенню фінансового стану суб'єктів господарювання.